МЕНЮ САЙТУ
САЙТИ ДРУЗІВ
Статистика
Форма входу
Головна » 2010 » Грудень » 6 » Лещенко Володимир (Дніпропетровськ)
20:21
Лещенко Володимир (Дніпропетровськ)

Лещенко Володимир (Дніпропетровськ)


Наповнена картинами майстерня художника Володимира Лещенка свідчить про те, скільки ним зроблено протягом довгої творчої діяльності. У картинах зафіксоване наше життя, рідна земля, у них — громадянська позиція автора.

Змалку його душа була виплекана в селі Сокілка Полтавської області. Сюди на все літо привозили батьки своїх дітей з Дніпропетровська до бабусі. Тут хлопчик посягнув красу української природи, злився з нею на все життя. До сьогодні перед його очима стоїть дубовий ліс, що розташувався неподалік села, дзеркально чиста Ворскла, оспівана Гоголем, зелені луки, де паслися селянські корівки, коні, кози, де знаходились пасіки. Тут він разом з сестрою возив сіно на волах, тут вперше пізнав, що таке сільський труд. Все це пізніше знайде своє місце в його роботах.

Взагалі, пейзажам художник приділяє особливу увагу. Він багато їздив по білому світу, багато бачив. Батько був військовим. Отож сім’я постійно переїздила з місця на місце. Хлоп’я було з дитинства знайоме і з суворим кліматом Сахаліну, і з помірним московським на Чистих прудах та м’яким південним кримським.

Уже дорослим, досить відомим художником, він часто буває на Західній Україні, на полонинах Закарпаття. Його дуже притягує до себе село Єленкувате, куди він їздить на етюди. Розташувалось воно на межі трьох областей — Львівської, Ужгородської, Івано-Франківської. Враження від нього — це застигле море. Навколо ягоди, гриби, джерельна вода й оті смереки, про які стільки складено пісень. З біллю в серці Володимир Борисович говорить про те, як безконтрольно сьогодні знищуються ліси, оголяється грунт навколо річок, від чого щорічно пливуть зсуви, насувається катастрофа. Щоб виростити тут смереку, потрібні десятки років. Привіз він на дачу 14 саджанців смереки. Прийнялося тільки дві. Подібне сталося і з його рідним селом Сокілка, яке з будівництвом Кременчуцького водосховища майже занепало і спорожніло. Від колишньої краси не лишилося й сліду. У Володимира Борисовича зберігається невеличка картина його дядька Олександра Олександровича, захисника Севастополя, в’язня гітлерівських концтаборів, який був справжнім самородком і зумів зобразити красу затоки Ворскли біля села до побудови ГЕС.


Чи то від нього, чи від своєї тітки Валі, яка теж добре малювала, а може, від діда Олександра, майстра на всі руки, який різав по дереву, проектував сільську церкву, яку в хрущовські часи спалили та яка закарбувалася в хлоп’ячій пам’яті назавжди, успадкував Володимир хист до мистецтва. В їхній сім’ї, кого не візьми, то талант. Його двоюрідний брат Євген Олександрович — заслужений художник України, живе в Кривому Розі, дружина Ніна Леонідівна, перший критик художника і порадник, теж непогано малює, ще й з тіста з приміссю солі випікає в духовці справжні витвори мистецтва на козацькі, казкові сюжети, народні епоси. Розмальовані фарбами вони можуть служити прикрасами в будь-якій оселі. Коли в сім’ї було сутужно матеріально, коли не продавалися роботи Володимира, Ніна навіть виручала за свої тістечка якісь грошенята і тим годувала сім’ю. Сини Володимира Женя і Альоша відвідують ізостудію. Хоча й захоплюються вони більше комп’ютером та розбиратися в мистецтві потрібно кожній культурній людині.

У пейзажах Володимира Лещенка відчувається свіжість і глибина кольору. Пізнанням природи він створює свій світ, де в отих яскравих хвилях на небі, в горах, на лісових галявинах зачаївся таємничий трепет життя. Густо-жовті барви зливаються з зеленню, запашною, як весна, і чистою, як вода, що шумить у гірських потоках. Він вміє спостерігати і бачити на тому ж небі щось своє, фантастичне, фантасмагоричне. Отой птах, що розправив крила на чорному небосхилі, вималювався із налетілої хмари. А це триптих — своєрідна метаморфоза одного дня (ранок, вечір, ніч), де відчувається хвала Природі — величній і байдужій, ніжній і жорстокій.

Ще один напрям в творчій манері художника — це відображення козацтва в Україні. Сьогодні звернення до цієї теми не тільки модне, але й важливе, бо ми українці, повинні знати свою історію, своє походження, коріння якого глибоко ховається не тільки в скіфських могилах, а й десь там, в далекій Індії, куди дійшов Олександр Македонський. Отож у сучасній літературі українців називають ще й аріями. Невипадково художник запорізькому козаку, який грає на кобзі, схрестив ноги в сидячому положенні, як це роблять індійці. Десь там, вгорі, сідає за обрій сонце над його головою, а внизу бачимо рибу, що пливе в синьому морі, яка тут теж не випадково, бо є символом християнства, до якого Русь прийшла через море крові.

Є в нього картини і про козаків-характерників, які могли "заговорити” будь-кого. До них належали козаки Мамай, Сірко. Характерників використовували у Ватікані, у розвідках. Силу їхньої дії спостерігали не тільки колись, а й зараз у окремих службах.


Володимир Борисович вірить в святу трійцю: батько, син і святий дух. Це той Бог, якого поселила в його душі баба Віра. Тому творчість його пов’язана також і з цією вірою. Зображуючи козака на коні, що давить змія (по сюжету вона близька відомій іконі "Георгій-змієборець”), він немов би нагадує людям, що зло повинно бути покаране, хоча це далеко не так. Саме проти цього зла спрямовані такі роботи митця.

Хоча, як на мій погляд, вони в художній цінності програють пейзажам, графіці.

"Трійця”. Так назвав свою пастельну графіку автор, зобразивши двох ангелів і на пагорбі — церкву, яка нагадує ту, що була в його Сокілці. Цікавий по своєму задуму графічний триптих "Вертеп”. Бродив якось взимку біля історичного музею і звернув увагу на кам’яних баб, які одягли на себе сніжні покрови, і відразу уява намалювала ряжених з косами, святого Миколая, театралізовані вистави, читання віршів, масові гуляння, як це було колись.

Володимир Борисович прекрасно знає літературу, історію України (його улюблений письменник Дмитро Яворницький), міфологію, яка теж присутня в його картинах, дуже любить тварин, зокрема, котів, які знаходять своє місце в його роботах. Це далеко не просто. Навіть Шишкін, пейзажист, не ризикував писати живих істот, хіба що їхні силуети. У відомій картині "В сосновому бору” отих трьох красивих ведмедиків закарбував навічно його друг Савицький. Я ж мала нагоду милуватися котиками на картині нашого майстра, який зумів дещо своєрідно їх зобразити. А живого рижика — Гаріка ще й погладила, хоча визнає він тільки господаря.

Творчість В. Лещенка багатогранна, різнопланова. Вона органічно вписується в розвиток українського мистецтва і допомагає усвідомити наше минуле, пов’язуючи його з майбутнім.

Світлана Пелих.

Дніпропетровськ


Переглядів: 1038 | Додав: петрик574839 | Теги: Лещенко Володимир (Дніпропетровськ) | Рейтинг: 0.0/0
Пошук
Календар
«  Грудень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання