Заслужений
художник України.Член
Національної спілки художників України.Закінчила
Львівський державний інститут прикладного
та декоративного мистецтва.Працює
в галузі художнього оформлення виробів
текстилю.
Олександра Теліженко: "Мистецтво покликане будити в людині кращі якості" Мистецтво
покликане будити в людині кращі якості. Картини, скульптури, вишиванки
тощо проносяться крізь віки, дарують насолоду та красу, змушують
замислюватися над нашою самобутністю. « Краса покликана зберегти традиції, збудити патріотизм, відродити духовність. І ще краса народжує податки. Адже здебільшого митці, - публічні люди, - платять податки справно. Декларуючи доходи і сплативши податки, кожен справжній українець допоможе розвитку талановитих людей, сприятиме піднесенню вітчизняної культури і мистецтва» Твори заслуженої художниці України
Олександри Теліженко, що з дитинства віддала себе мистецтву,
відображають українську культуру та містять символи, які передавались
нам з покоління в покоління. Про те, що надихає її творити та про
виставки її творів ми й поговорили з Олександрою Теліженко. -
Пані, Олександра, я знаю, що нещодавно відбулася виставка ваших творів
«Жива традиція» в Черкасах в торгівельно-розважальному центрі «Екватор».
Розкажіть, будь-ласка, про неї.
- Виставка проходила з 1 по
10 листопада. Знаєте, спочатку, коли мені запропонували показати твори
нашої майстерні, я була проти. Адже вважається, що якщо митець
презентуватиме картини на нижчому рівні (а це комерційна виставка –
авт.), то він втрачає своє ім’я. Але потім, коли я побачила зал, стенди,
інтер’єр приміщення, то погодилась. Адже експозиція дійсно вражала
своїм європейським рівнем, прекрасною організацією. І таким чином ми ще
раз показали чудові твори вітчизняного виробника. Щоправда, хотілося б
побачити побільше експозицій українських виробників. В «Екваторі» ж, на
жаль, відчутна орієнтація на презентацію фірм іноземного походження.
-
Ваші твори знають не лише в Україні, а й за кордоном. Зокрема
експозиції проходили у Москві, Лос-Анджелесі, Празі, Польщі тощо. Як
сприймають українські твори закордонні шанувальники мистецтва? Як
приймали Вас іноземці?
- Ой, Ви знаєте, чудово сприймають.
Остання натепер моя закордонна персональна виставка відбувалася у місті
Щецін (Польща). Я повезла туди велику колекцію. І приємно здивувала як
організація виставки, так і наплив відвідувачів – їх була велика
кількість! Як українська діаспора, так і поляки не тільки милувалися
роботами, але й з задоволенням купували їх у свої колекції. Це радує,
адже це означає, що українську культуру знають та цінять за кордоном. На
відкритті виставки я подарувала меру Щепціна рушник – Рушник
українсько-польської дружби. Хороший рушник. Генеральний консул України в
Польщі Олександр Месовніков навіть зазначив, що це дар президентського
рівня. Знай наших! Від цієї поїздки, як і від інших поїздок за
кордон, у мене було колосальне задоволення. Ми проводимо багато таких
акцій та бачимо, що ми світу цікаві, цікава українська культура. Люди
повертаються по кілька разів. Іде якісне спілкування.
- Пані Олександра, Ви керуєте творчою майстернею. Яка концепція вашої роботи?
-
У нашого колективу високі гуманні позиції, помножені на позиції
наукові, мистецькі, виробничі. Ми виготовляємо продукцію з корпоративною
символікою, оформляємо інтер’єри, створюємо представницьку продукцію та
сувеніри, а також елітний одяг в національному стилі. Головною нашою
метою є донесення до людини цінності української культури, адже
українські традиції мають багато-тисячолітню історію. Так, якщо ми
робимо рушник, то тут є повний набір символів благословення. Наші роботи
несуть добро.
- Олександра Василівно, з якого часу Ви почали творити? Хто вплинув на це?
-
Я почала малювати ще з малечку: на снігу, придорожній пилюці. Я родом
зі Звенигородки, і ось там на краю міста під час буряковивізки. Потім
школа, училище, інститут – в цей час я вже була художницею. А вплинула
на мне, гадаю, мама. У неї було вроджене чуття краси. Вона постійно
вишивала і привила любов до вишивання рушників і мені. Ніхто не знав, що
я, відмінниця, вечорами і ночами вишиваю задля того, щоб мати
кишенькові гроші до свята.
- Ваша донька Олеся також займається мистецтвом. Хто привив їй любов до вітчизняної культури?
-
Знаєте, так виходить, що у митця постійно не вистачає часу на дітей,
тому не могла повноцінно займатися своєю дитиною. Зате вона займалася
мною. Олеся постійно приходила до мене на роботу та спостерігала за
робочим процесом. Донька збиралася вступати до Києво-Могилянської
академії, але в шкільному творі написала, що хоче бути модельєром, «як
мама». Це був крутий поворот. Потім Олеся вступила в Львівську
національну академію мистецтв. І вже на третьому курсі отримала
Президентський грант на створення своєї колекції. Перша її колекція мала
назву «Древо роду». Всі Лесині колекції одягу виконані в стилі
етно-модерну. Тобто вона, як і я, працює в українському стилі, продовжує
нитку живої традиції.
- Розкажіть про свої плани на майбутнє.
-
В цьому році нашій Творчій майстерні виповнюється 15 років. Отож,
«подорослішавши», хотілося б вивільнити трохи більше часу безпосередньо
на творчість та на наукову роботу. Робити те, що залишається очевидним.
Бо саме це потрібно нам, українцям, для самоутвердження і для
утвердження України в світі.
