|
| | |
|
У категорії матеріалів: 28 Показано матеріалів: 1-10 |
Сторінки: 1 2 3 » |
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Відштовхнув від берега пліт Мамай, - течія й підхопила його…
Каміння, вир води, небо… і тільки веселки над головою. Двічі пліт
розбивало, тричі ледь не потонув. В вухах – гуркіт води. Лишень почув,
як перед Звонецьким порогом два камені-Богатирі перегукнулись: "Який
сміливець! А який сильний!”
Дев’ять порогів позаду. І відкрився за останнім острів кам’яний.
Сидів на плоту Мамай, дивився на його скелі... натомість – зі скелі
Чорної – дивився на Мамая орел. І відчував Мамай силу, що приходить до
нього.
|
Більшість оповідей та легенд про
характерників було записано в Україні лише в ХІХ ст., хоча саме явище
древнє, а перші згадки про них зустрічаються ще в літописах що
стосуються другої половини XVI сторіччя.
|
В давніх історичних джерелах під
характерниками мали на увазі воїнів, наділених надзвичайними і навіть
надприродними можливостями, що цим виділялись з козацького оточення.
Звичне на перший погляд і милозвучне для слов’янського слуху слово
навіює нам думки про сильний дух і характер
|
В
Україні з глибокої давнини відомі картини, на яких зображено містичну
особу, котра за народними переказами носить ім’я – Мамай. Набувши
свого значного поширення в Україні народна картина «Козак-Мамай»
освячувала чи не кожну українську хату, утворюючи своєрідний сакральний
комплекс разом із традиційними іконописними образами.
|
Характерник — носій ведичних, сакральних та езотеричних знань та
практик на Запорозькій Січі, який майстерно володів ними та
застосовував їх задля лікування та зцілення поранених і тяжкохворих
козаків, займався їх психотерапією та психофізичною підготовкою.
Він — духовний наставник, якого козаки шанували і схилялися перед
його мудрістю, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва.
Завдяки таємним практикам характерники володіли надлюдськими
можливостями (сідхами) і не одноразово їх застосовували про ,що існує
безліч історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів.
|
.....комусь зі «сталінських соколів» прийшла на гадку ідея: зібрати
кобзарів та лірників буцімто на з’їзд і всіх ... розстріляти, а кобзи й
ліри понищити. З’їзд планували провести ще 1925 року, потім перенесли на
1 грудня 1927 року. Але й тоді він не відбувся. Мабуть, ще не всіх
кобзарів зареєструвала так звана етнографічна комісія, створена для
цього Академією наук УРСР. 1939 року в Лондоні вийшла книжка спогадів
російського білоемігранта Шостаковича. «У середині 1930-х років, — пише
він, — Перший всеукраїнський конгрес лірників та бандуристів було
проголошено, і всі народні співці змушені були разом збиратися і
дискутувати про своє майбутнє. «Життя стало кращим, стало веселішим», —
говорив Сталін. Ці сліпці йому повірили. Вони приїхали на конгрес з
усієї України, із маленьких забутих сіл. Було кількасот їх присутніми на
конгресі. Це був живий музей, жива історія України, всі її пісні, її
музика, її поезія. І ось майже всіх їх застрелили, майже всі ці жалібні
співці були вбиті».
|
Стрільців-розвідників у козацькому війську називали пластунами. На
Запорозькій Січі вони створили навіть окремий Пластунівський курінь. Про
них А. Чайковський пише: «Хто меткий та хитрий, вміє собі порадити,
дістає від товариства прикметник характерника, якогось надчоловіка,
котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і
заставити собі служити». Д. Яворницький теж стверджує, що «між козаками
завжди були так звані «характерники», яких ні вогонь, ні вода, ні шабля,
ні звичайна куля, крім срібної, не брали.
|
Може видатися дивним, що народного героя, козака-воїна, зображували
не в запеклій сутичці з ворогом, а в мить перепочинку, таким собі
умиротвореним і замріяним. Утім, видається, що саме в цьому зовнішньому
спокої і криються глибокі душевні переживання козака, його внутрішня
духовна міць.
|
Багата українська земля подіями, традиціями, людьми, повниться легендами
ріка історії. Наш край – Нижнє Побужжя – це справжня гірська країна
серед неозорих степів, Бузька Швейцарія, Первомайщина. Мабуть, ніде
більше немає такої кількості скелястих островів посеред Південного
Бугу.
|
Степові кургани, насипані ще скіфами та сарматами (роксолянами)
українські козаки вважали за могили своїх прадідів. Витесані з степового
пісковика стели воїнів на цих могилах, в народі, ще навіть до кінця 19
століття називались «Мамаями». Славнозвісний гетьман Богдан-Зиновій
Хмельницький в листах до польського короля називав себе питомим
савроматом…
Будучи лицарсько-військовою верствою, козаки набули в спадок від
своїх попередників савроматів не тільки вміння воювати в степовій смузі
але й «військову демократію» та духовні цінності.
|
| |
| | |
|
|