Характерник — носій ведичних, сакральних та езотеричних знань та практик на  Запорозькій Січі, який майстерно володів ними та застосовував їх задля лікування та зцілення поранених і тяжкохворих козаків,  займався їх  психотерапією та психофізичною підготовкою.

Він — духовний наставник, якого козаки шанували і схилялися перед  його мудрістю, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва. Завдяки таємним практикам характерники володіли  надлюдськими можливостями (сідхами) і не одноразово їх  застосовували про ,що існує безліч історичних свідчень очевидців,  народних легенд та переказів.

Характерники , могли ходити по воді та вогню; холод або жар не спричиняв їм жодних незручностей ; годинами перебували під водою без усіляких технічних засобів і без них же переміщуватись в повітрі; стріли, шаблі та кулі , не завдавали їх тілам жодної шкоди;могли викликати безпричинний жах у ворогів,що спричиняло панічну втечу їх з поля бою; могли розганяти хмари і викликати громовиці та багато іншого. Зараз ці надлюдські здібності ще демонструють йоги , яких іноді можна спостерігати не тільки в Індії ,а і в багатьох країнах світу,зокрема і в Україні. Переосмислюючи ці прояви надлюдської діяльності характерників з точки зору сучасного світогляду, можна твердо казати, що їм були відомі езотеричні знання та практики , завдяки яким, вони майстерно володіли такими здібностями, як телекінез, левітація, телепатія, гіпноз, сугестія,ясновидіння - те, що досліджують сучасні інститути парапсихології

Відомо , що Січ була справжньою скарбницею давніх духовних та військових традицій , котрі корінням своїм сягають вглиб тисячоліть . А саме епохи часткового переселення племен Аріїв з території північного причорномор”я в Азію та півострів Індостан . Закордонними та вітчизняними фахівцями доведено генетичну та культурологічну спорідненість українців і їх пращурів Аріїв . Тому невипадково ми порівнюємо ці давні традиції і можемо таким чином пояснити козацькі звичаї і явища ,що мали місце на Січі . І , що найголовніше , зрозуміти феномен характерництва , як визначної ланки тогочасного суспільства . Навіть сама назва "Січ” має коріння в санскриті, мові вище згаданих пращурів . Так само , як отаман (санск. атман – істинне Я , верховний правитель сущого) , Кош (санск. коша – оболонка, тіло атмана) тощо. Ще більше стверджує спорідненість згаданих традицій звичай носіння незвичної,для тогочасної Європи, зачіски , по простонародному , "оселедця” – сакрального символу безпосереднього єднання з Богом , аналогічно єднанню плоду з матір’ю , за допомогою пуповини .

Присутність характерників була бажана в кожному куріні (ще одне слово санскритського походження) , цій соціально – військовій одиниці Запорізької Січі. Це пояснюється тим,що під час бойових дій вони,тільки їм відомим способом, мали змогу миттєво вселяти в своїх "підопічних ” цілковиту зневагу до особистої болі та смерті. Таким чином прибираючи психічні блоки ,що заважали вивільненню прихованого в людині потенціалу. Саме цей енергетичний потенціал надавав воякам ту легендарну неушкодженість та силу. Людина завдяки таким маніпуляціям з енергетикою тіла набувала фізичної сили в сотні разів перевищуючої початкову. Все це помножуючи на бойовий вишкіл, який досягався завдячуючи постійним тренуванням вправ та прийомів того унікального мистецтва ( за переконанням фахівців ,давніше всіх відомих бойових мистецтв сходу ,включаючи кунг-фу), яке і надавало запорізькій піхоті тієї "містичної” непереможності . На нашу думку ця система рухів та вправ не зникла безслідно (як бажають деякі "зацікавлені”) , а збереглася ,окрім українських народних танців , ще в одній культурі з ареалу розселення аріїв , а саме в Індійській. Там ця система відома під назвою – каларіпаяту. На щастя не зникла і філософсько – практична система духовного розвитку. Того розвитку ,результатом якого і є ті здібності характерників , що ми називаємо "надлюдськими”. Мається на увазі велична , стародавня наука- Йога. З цього приводу слід згадати Патанджалі та Раджа – Йогу з класифікацією основних сідх – над здібностей ,які є індикатором духовного розвитку . В його вченні дослівно пояснюється у який спосіб вони стають досяжними для людини ,що шукає просвітлення.

Стосовно ж Каларі можна сказати , що це не просто бойове мистецтво, а стиль життя, фізичного і духовного розвитку. У традиції Каларі-паятту немає систем «поясів», винагород, заохочень і звань. Один з основних принципів каларіпаятту — це абсолютна координація розуму, тіла і енергії. Цей же принцип можна побачити і в інших традиційних мистецтвах Індії — в індійських танцях; у театральному мистецтві Катакхалі ; у Каларі багато технік з динамічної (крія) йоги, яка майже невідома в Україні . Проте це єдина традиція, що відкриває доступ до енергій Шакті — енергій духовного зростання і дій в фізичному світі.

Десятиліттями пропагують у нас різноманітні види китайських та корейських єдиноборств , і зовсім не згадують єдиноборства індійських кшатріїв , котрі існують там і до сьогодні . Ми всі знаємо про кунг – фу , монастир Шаолінь , карате , дзюдо і майже не чули про індійську каларіпаяту чи важдрамушті . Цікаво , що самі китайці з надзвичайним пієтетом ставляться до цих видів боротьби:  ”Майстри китайських бойових мистецтв можуть підсміюватись над каратистами Окінави , Кореї і Японії , але всі вони переповнені поваги до традиційного індійського кулачного бою . Врешті саме від нього походить Шаолінь , і не личить напевно критикувати попередників ” , – пише про індійських майстрів знаменитий дослідник бойових мистецтв світу Д . Гілбі .  Дійсно, атже саме індійській йог є засновником кунг – фу . Бодхідхарма (під таким ім”ям він відомий в першоджерелах ) у 520 році н.е. покинув Індію і відправився до Китаю.     Там він влаштувався в монастирі Шаолінь. Місцеві ченці здалися йому  фізично слабкими і нездібними витримувати аскетичне життя буддистів.      Тоді він запропонував ченцям комплекс фізичних вправ , щоб укріпити   здоров’я і витривалість ченців. Вправи виявилися дуже ефективними і ченці стали регулярно проробляти їх, доводячи до досконалості свої вміння . Поступово на основі цих фізичних вправ ченці розробили систему самооборони, щоб захистити себе від бандитів і грабіжників, яких в середньовічному Китаї було досхочу . Основою цих вправ було арійське бойове мистецтво – каларіпаяту .

У нас на індійські бойові мистецтва накладено табу , немає жодної інформації . А чому ? Відповідь проста . Можна простежити чіткі паралелі між українськими козаками і кшатріями – від звичаїв до зовнішнього вигляду. Наприклад раджпути , котрі також вважають себе нащадками ведичних кшатріїв , носять шаровари і широкі пояси , довгі вуса ,які як і запорожці закручують за вуха , і оселедець на голові , котрий і називається подібно "чут” (порівняйте з нашим "чуб”). На своїх щитах і знаменах раджпути з давніх-давен поміщали тризуб – знак Шиви . У них існував звичай : воїнам , котрі від”їджали на бій , меч завжди вручала жінка – мати або дружина . Нашим козакам зброю також виносила мати , дружина або сестра , що зафіксовано у давніх колядках та думах :

Татусьо вийшов – коника вивів ,
Братенько вийшов – сідельце виніс,
Сестриця вийшла – зброю винесла…

Очевидно, характерники та козаки були головними хранителями і продовжувачами давніх арійських традицій в тогочасній Європі . В Ведах розповідається про махаратхів , легендарних бійців здатних по одинці боротися проти тисяч озброєних людей. Згадані загони існували серед арійської варни кшатріїв , аналогу прошарку українського суспільства - козацтва. Лише вони володіли всіма п’ятьма видами зброї: зброєю для індивідуального поєдинку (мечі, палиці); зброєю типу списів, котрі тримають в руках або метають; "муктами” – знаряддям для метання стріл; "янтра-муктами” – великими метальними машинами; містичними стрілами "астрами”, зарядженими духовною енергією ведичних мантр. Слід зазначити ,що "ма” в перекладі з санскриту  - "великий”. Характерники приділяли основну увагу психофізичній підготовці, і як наслідок духовному розвитку. Молодих козаків, яких звали Джурами, до служби готували не менше 10 років, під час яких вони навчалися  і набували необхідного досвіду. Займалися козаки не лише військовим та бойовим мистецтвом, але й іншими мистецтвами, наприклад танцями (гопак, метелиця і т. д.). Саме в цих танцях, як було зазначено вище, збереглася частина спадщини арійських бойових мистецтв.

Імовірно свій початок характерники ведуть від давньоукраїнських Рахманів (волхвів) ,а ті в свою чергу від арійских Брахманів. Слід зауважити, що до нашого часу в західній Україні шанують пам”ять про них,святкуючи Рахманський Великдень . Візантійський імператор Костянтин Багрянородний (948 р.) характеризує їх як прекрасних воїнів, які легко перемагають тюркські племена, а польський король Болеслав Хоробрий, що оцінив військові якості цих стародавніх косаків,наймав їх до себе на службу (у 992 році).  Також про традиції давньоукраїнських характерників у своїй хрониці пише Історик Лев Диякон (6 ст. Візантія) : «Ті мудреці , що живуть у лісах, володіють руками своїми і ногами з таким успіхом, що можуть самі протистояти з голими руками десяткам воїнів, озброєних мечами і одягнених у броню » .

Згадані мудреці(волхви) навчали своїм методам боротьби і підручних слов’янських князів. Наприклад, учень волхва Межібора на ім’я Гуда був охоронцем київського імператора Ігоря і цариці Ольги. Він заснував при імперському дворі школу кулачного бою.  У давньослов’янському«Волховнику» ("книга мудреців”) розповідається таке:
«Прийшов Межібор і сказав Межібор:« Рука-блискавка .Нога грім. Рука меч. Нога молот. Неправді смерть! » І вдарив Межібор печенізького князя в обличчя, і закричав Межібор страшно, на допомогу богів закликаючи. І вдарив кулаком печеніга під саме серце. І впав мертвим князь.
«Не для раті це , а для чистого шляху, по якому правда іде» - сказав Межібор і вдарив кулаком по дубу. І захитався дуб і зронив листя з жолудями. І закричав у лісі Див і вибіг з лісу Тур. І впаву ноги Межібору. І з великим страхом побігли печеніги, налякані силою Межібора.» Ще кажуть, що Межібор – це той самий мудрець, який напророкував імператору Олегу  смерть "від коня свого”.   Так само до нашого часу дійшли і інші оповіді стародавніх українців , наприклад: «Жив у древлянській землі мудрець Доброгаст : Посварив його за щось цар Ігор, чим викликав великий гнів Доброгаста. І сказав тоді Доброгаст, що небезпечно з ним це робити. А на доказ своїх слів викликав на поєдинок три десятки Ігоревих дружинників, проти яких пішов зовсім беззбройний. І блискавка спалахнула високо в небі . Худий,здавалося б, зовсім немічний Добрагаст порозкидав дружинників, кількох скалічив, а одного вбив. Зброєю йому служили руки й ноги”.

Отже, підбиваючи підсумки, з написаного можна зробити висновок про те, який величезний пласт цінної інформації стосовно українського народу заховано в індо-арійській культурі. На наше щастя в Індії ,на відміну від України, згадану культуру ніхто не нищив і не намагався спотворити. Тому там арійська спадщина, якщо відкинути суто індійські культурологічні налипання , збереглася в чистому вигляді з часів коли слава Аріїв гриміла по всій Євразії, від північного Причорномор’я до Гімалаїв та берегів індійського океану. Спадщина українців просліджується в таких системах духовно-фізичного розвитку ,як Йога , Каларіпаятту, Веданта, Тантра тощо. Найголовнішим є те, що ці системи практикуються до нашого часу. Дослідження характерництва та козацтва в контексті саме цих мистецтв та традицій індійського народу , допоможе відновити втрачену арійську спадщину українського народу…

P.S Українці мають повне право ,навіть сказати більше , зобов’язані віднайти в вищезгаданих традиціях спадщину своїх пращурів і відновити наслідування часів. Пращури українців гідні цього.

Та на жаль , завдяки лизоблюдству правлячої верхівки, а також цілеспрямованій антиукраїнській внутрішній та зовнішній політиці діючої влади , традиції духовного та фізичного розвитку стародавніх українців , в наш час ,занедбано і  майже втрачено …

P.P.S. «Оріянська група походить із широких просторів Дунаю, Дніпра та Дону» (Джавахарнал Неру, прем’єр-міністр Індії).

«Веди – найстародавніший пам’ятник людського ума, яким розпоряджається людство… Оріяни принесли з собою визначені поняття та вірування, які вони продовжували розвивати в Індії. У Ведах обожнюється чарівна природа Оріяни-Скіфії-Руси-України»(С.Радгакрішнан, президент Індії, історик).

«У Ведах немає згадки про банани, оливки, пальми, пустелі, мавп, верблюдів, жирафів, а є згадки про ос, лососів, рисей, оленів, ведмедів, вовків, бджіл. Тобто, про весь той світ, що належить просторові на захід від Уралу і на північ від Чорного моря» (Креґем Кларк, Стюарт Піґґот, англійські дослідники Вед).

«Україна більш, ніж інші країни Європи та Азії може претендувати бути землею аріїв» (М.Маюмдар, віце-президент Декка університету (Індія), один з найвизначніших дослідників стародавнього світу. Цитата з книги «Історія і культура індійського народу»)

«Материнською землею індо-європейських народів є простори на північ від Чорного моря» (Р.Гіршмен, археолог, історик, професор Сорбонни. Цитата з книги «Іран»)

Учені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індо-європейців» (Герберт Дж. Мюллер, історик. Цитата з книги «Воля у стародавньому світі»).

«Арії вийшли з території України» (Джан Бовле, історик. Цитата з книги «Людина у віках»).

Юрій Денисюк (с)   http://vkontakte.ru/club21483592