"Il ne fut pas tue, parcequ’il portait un caractere”.

— Він не був убитий, оскільки він володів «характером».

Як бачимо з цитати, поняття характерництва в якості військового мистецтва існувало не лише на українських землях, а й у Франції. Зараз можна лише гадати, чи цей термін залишився французам у спадок від давніх галльських жерців — друїдів, чи, може, прийшов туди разом з козаками Богуна і Сірка в часи Тридцятилітньої війни…

В давніх історичних джерелах під характерниками мали на увазі воїнів, наділених надзвичайними і навіть надприродними можливостями, що цим виділялись з козацького оточення. Звичне на перший погляд і милозвучне для слов’янського слуху слово навіює нам думки про сильний дух і характер. Але насправді під цим словом криється набагато глибший зміст. Характерниками люди називали людей з властивостями відьмаків, чародіїв, пророків, знахарів. Таких козаків-чаклунів часто також іменували химородниками, галдовниками («галдувати» – чаклувати), заморочниками (вони вміли напускати «морок» – туман, сон).

Часто в різних джерелах слову «характерник» приписують грецьке походження: «character» – відмінна риса.

Деякі дослідники стверджують, що етимологію цього слова слід шукати за допомогою санскриту – давньоарійської мови. Адже на території України в давнину жили індоарійські племена, частина з яких в 2 тисячолітті до нашої ери вирушили в Індію, а частина залишилась і взяла участь в етногенезі балтійських і слов’янських народів, зокрема українського. Значна подібність між санскритом і мовами балтійських, слов’янських народів свідчить про тісні контакти між цими народами в минулому.

Перша частина терміну «хара» («харе») у перекладі з санскриту означає боже натхнення. Це саме та енергія, якою вміли користуватись характерники.

«Характерники» можуть розшифровуватись також як ті, що володіють центром хара. Звідси й харакірі – випускання життєвої енергії через центр «хара», розташований в районі пупця, до «ірі» – Ірію, слов’янського раю; знахар – той що знає хару, з відновлення якої повинне початись будь-яке лікування.

За іншими даними, пояснення слід шукати в Ведах, давніх арійських писаннях. Там йдеться про те, що серед другої касти кшатріїв-воїнів існували загони основані з воїнів, що звались «махаратха-ми» і могли самотужки битись проти тисяч. Оскільки префікс «ма-» у санскриті означає великий, то «харатхи» очевидно будуть тими самими характерниками – славетними воїнами з неперевершеним таємним військовим мистецтвом.

За іншими даними – «маха» – великий, могутній, «ратха» – рать, військо.

Яким би не було істинне походження даного поняття, висновок можна зробити єдиний: явище сягає корінням в давнину і на його розвитку відчутний вплив стику народів, культур, традицій, звідки зародилися й традиції наших предків.

Явище характерництва є певним чином глобальне. Тобто у різних народів існують певні аналоги таких вправних воїнів. Різницю складають техніки, принципи, вірування, соціальні та інші умови розвитку. Таким чином характерників можна порівняти з монахами-архатами (наставники японських ніндзя), цігунами (китайські воїни), берсерками.