МЕНЮ САЙТУ
САЙТИ ДРУЗІВ
Статистика
Форма входу
Головна » Статті » Мои статьи

Козак Мамай – нащадок Чингісхана?

             Прихід мамаїв на Сіверщину

  Станіслав Бушак родом із села Лісок, що на Менщині. У 1998  році  він опублікував розвідку про народні картини про козаків-Мамаїв. Вони сьогодні прикрашають експозиції картинних галерей, краєзнавчих музеїв.
Козак зображений на них у «східній» позі, в шароварах,  з бандурою, оселедцем на голові.
Дослідник проаналізував  типові підписи під цими народними картинами, які  свого часу були дуже популярними  у селянських оселях.
Вони здебільшого мали жартівливий характер:

        «Козак – душа правдивая,
          Сорочки не має.
          Як не п’є, то воші б’є,
          А все ж не гуляє».


   Чому ці  художні витвори полюбили українські родини?
Бо там  був зображений їх козацький лицарський дух,  минула слава? Чи їхній  мужній  і непереможний предок, який за гострим словом у кишеню не ліз?
Як би там не було, прості люди інтуїтивно  відчували у цьому образі щось своє, близьке.  А тому  й  вішали його  на стінах поблизу ікон. Особливо вони були поширені на території Сіверщини та дещо південніше її.
   Загалом  усе це було, як доводять сучасні історичні дослідження, не такою вже й  випадковістю. Адже  у  1380-их  на півдні практично незаселеної Чернігівщини оселилися мамаївці, залишки колишніх половців, які  під орудою своїх зверхників найнялися на  прикордонну службу до Великого князівства Литовського.
Скільки їх було –  5000, 10000 ? Невідомо. Але якщо сьогодні  вдивитися  в обличчя  багатьох чернігівців, то зрозумієш,  що вони родом з   того, мамаївського, заселення. Загартована у виснажливих переходах-походах кров кочівників, попри усі асимілятивні впливи, не розчинилась  у часі  і досі  нагадує про  себе відповідним «східним» обрисом обличчя у багатьох селах та містах Придесення. Навіть лице  Станіслава Бушака  цьому  доказ. Та й прізвище у нього тюркського походження. Чи не  поклик предків покликав його до пера?

            Слідами хана Мамая

   Мамай – досить помітний діяч Золотої Орди. Він  був військовим керманичем незнатного походження, що висунувся спочатку в намісники Криму, а згодом, після одруження з царівною з роду Чінзгідів, смерті свого тестя  хана Бердибека фактично став  правителем однієї з  великих частин золотоординської імперії, що простягалася на захід від Волги.
Під його владою були великі території, де не стихала  боротьба за владу. Але опирався він у суперництві з опонентами на кримчан,  кочівників Причорномор’я, Приазов’я, Лівобережного Придніпров’я , звідкіля він, очевидно, походив. Його резиденція, як зазначає дослідник Леонід Багацький,  була Замик поблизу низів’я  Дніпра. Московська  «Книга Большому нига БільшогоЧертежу» 1627 р. вказувала, що  у гирлі Московки, яка впадає у Дніпро,  є "городок Мамаев Сарай. А ниже Мамаева Сарая 50 верст на Днепре Усламовы городки".
Інженер-підпоручик, князь Семен Мишецький, беручи  в 1736 –1740 участь у будівництві фортеці на Січі, записав від кошового отамана  та старих січовиків «Історію про козаків запорозьких»,  де теж є рядки про згадану резиденцію:
«На оной же Конской реке у самаго Днепра имелся издревле  городъ, называемой Замыкъ, где была  прежнихъ татарскихъ владельцовъ столица, и во ономъ городе имелось 700 мечетей».
    Від нього залишилися руїни, які засвідчують, що  там височіло  досить багато кам’яних споруд,   місто мало бруківку, оборонні вежі та стіни.
Мамай був талановитим військовиком, який   застосовував тактику швидкого нападу, несподіваної передислокації військ. Його  походи завдали поразки Рязанському (1373,1378) та Нижньогородському князівствам (1378). Мамай неодноразово вступав у союзи з Литвою. Однак Куликівську битву 1380 року  з військом московського князя Дмитра він програв через затримку литовської підмоги. Послабленого невдачею зверхника невдовзі змінив на правлінні хан Тохтамиш. А самого  Мамая у 1381 році Кафі (Феодосія) убили генуезці.
Його син Мансур-Кият, побоюючись репресій від нового хана,   зі своєю ордою відійшов до батькового союзника великого литовського князя. Йому  було надано в управління Глинськ ( Роменський район Сумської області). Поряд з мамаївцями, до речі, ще раніше роздислокувалась «тьма» Яголдая Сарайовича. Вона  займала  верхів’я Псла, Сейму, Осколу та Сіверського Дінця  (О.Русина. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. – К.,1998. – С.87).
    У родовідних записах князів Глинських, віднайдених  істориком Олександром Шенніковим, зафіксовано:
«И после Донскаго побоища Мамаев сын Мансур-Кият (Маркисуат) Князь зарубил три городы Глинеск, [да] Полдову (Полтаву), [да] Глеченицу (Глиницу) дети же Мансур-киятовы (Мансуркиатовы) меньшой сын Скидер (Скидырь) [Князь] поймав [поимав] стадо коней и верблюдов и покочевал в Перекопи, а большой сын [его] Алекса (Олеско) [Князь, а] остался на тех градех преждереченных [городех]» (А.А.Шенников.Княжество потомков Мамая (к проблемам запустения Юго-Восточной Руси в XIV – XV веках). – Л., 1981).
Зазначений вище онук Мамая  Алекса відомий ще як Лексада  у 1390 році охрестився , став називатися  Олександром. Як повідомляють далі  родовідні розписи, «а у Александра сын Иван с отцем же крестился. И в те времена приехати к Киеву Великому Князю Витовту Литовскому и после ко Князю Александру, и сыну его что похоте служити; и Князь Иван и с отцем своим Александром сотворили хотение Великого Князя Витовта, и приехали к нему, и били челом ему с своими предреченными тремя городы. И Князь Великий Витовт прия их честно не яко слуг, но яко сродних своих, и дал им вотчины волости: Станку, Хорозов, Сереков, Гладковича; и дал Витовт за Князя Ивана Александровича княж Данилову дщерь Остроженскаго Княжну Настасью».
    З того часу  Мамаї почали  називатися князями Глинськими.  За літописними переказами козак Мамай врятував Вітовта після поразки на Ворсклі у 1399 р. і  за це, мовляв, той  дав йому титул  князя Глинського. Проте, як засвідчує Литовська метрика, їхні нащадки у документах 1489 р. згадувалися  і   як Мамаї (Іван Львович, Василь Львович, Федір Львович).

                Зачинателі козацтва

    Глинські-Мамаї протягом століття з часу  появи на  Сіверщині добре освоїлись на її теренах.  Мамаївці  заселили-заснували багато населених пунктів.  Так, «Пам'ять» 1527 р.  повідомляє, що  «Хоробор село ( нині с.Макошине Менського району)  у верху Дисны, держал Глинскии, домов сто было».  У Прилуцькому районі до 1947 р. була Мамаївка ( її перейменували на Удайці). Таку ж назву  мало село у Брянській області ( воно припинило своє існування у 1980-их роках). У прилуцькій  Мамаївці, як я дізнався  у сільраді,   і досі  чимало мешканців нагадують колишніх половців. До речі,  у селі   знають, що  назва їхнього населеного пункту дуже тісно пов’язана з Мамаями.  
    Мамаївці, перебуваючи на прикордонному рубежі Великого князівства Литовського,  не тільки  займалися землеробством, а й козакували,  несли охорону  нової батьківщини. Вони були вправними воїнами. Керували ними  теж відчайдухи Мамаї-Глинські.
Не випадково  Богдана Федоровича Глинського  називають  зачинателем українського козацтва. Він  у  1489 – 1493 роках був черкаським старостою і забезпечував на передньому  рубежі зі своїми підлеглими охорону Київщини від набігів  ординців. Черкаські  козаки згадуються  у скарзі Менглі-Гірея І  від 1492 р. до великого князя литовського Олександра: вони здійснили похід на Тягиню і захопили татарський корабель. Особливо успішно здійснили вони рейд на чолі з Б.Глинським  на Очаків, який  вони розгромили.
    Відомо, що у 1495 –1500 рр. князь вже був путивльським намісником. Московське військо, захопивши у 1500 р. Путивль, взяло його у полон. Б.Глинський помер  у  неволі  в Москві у 1512 р.
Можливо, від  цього легендарного козацького ватажка й  поширилася  традиція  малювання Мамаїв.
Хоча  не менш знаменитими  стали й інші Глинські. Так, київським воєводою у 1505 –1507 рр. був Іван Львович Мамай, овруцьким намісником у 1496 –1503 рр.  – Григорій Борисович Глинський,  чернігівським намісником у 1490 –1496 рр. –  Іван Борисович Великий,  черкаськими старостами у 1500 –1501 рр.–  Іван Дашкович Мамай, у  1504 –1507 рр. Василь Дашкович  Мамай.

         «Муж славний»

    Михайло Львович Глинський теж залишив помітний слід в історії України. Він замолоду отримав виховання при дворі німецького імператора Максиміліана, учився  та проживав в Італії, Іспанії.  У 1499–1507 рр. був маршалком при  великому князі литовському. У серпні  1506 році «муж  славний, котрий був найголовнішим у короля Олександра», очолив великий похід литовського війська  проти ординців, що  вторглися у Велике князівство Литовське.  
«Глинський мужньо бився, –  написав  у  «Хроніці європейської Сарматії» хроніст Олександр Гваньїні. – Потім він чекав на загони( татарські. – Авт.),  і тільки-но якийсь з’являвся, то  він зі своїми оточував його, бив , хапав, в’язав та розгромив всього до 20 тисяч татар, крім тих, яких було взято у полон. Наші захопили тоді також до 20 тисяч коней, звільнили чимало в’язнів і відібрали здобич. Яку ж значну перемогу отримала литва!»
    Михайло Глинський , опираючись  на свою рідню,  українських можновладців ( « а  він тримав, як зазначає О.Гваньїні, вважай половину Литви»), у 1508 році  підняв повстання проти Сигізмунда І. Метою  його стало утворення незалежного князівства: «Якщо Бог дасть йому в цьому щастя,  тоді  він перенесе цю державу від Литви до Русі, як раніше було, і відновить київську монархію». Повстанцям вдалося  захопити кілька замків, взяти в облогу Житомир, Овруч. Однак вони не отримали обіцяну допомогу від татар,  а тому невдовзі припинили спротив.  Михайло Глинський  з багатьма родичами емігрував до Москви, де   мав  спочатку успіх, високе становище, а  під кінець був заарештований  і  помер у  в’язниці в 1534 р. До речі, його племінницю, Олену Василівну Глинську вподобав великий князь московський  Василь ІІІ, невдовзі він з нею одружився. Їхнім сином став сумнозвісний цар Іван Грозний.

          Прикордонники

    Але, крім  відомих Мамаїв-Глинських, були ще й  тисячі мамаївців зі своїми традиціями, звичаями. Вони осаджували за наказами і привілеями своїх зверхників села на Сіверщині, Київщині. Опис Черкаського замку 1552 р. красномовне тому підтвердження: козакували у ньому Балиш, Бахта, Байдик, Бухан, Бут, Гусейн, Каранда, Кіптай, Кудаш, Махмедер, Малик-баша, Моксак, Ногай, Охмат, Теребердей, Толук, Чарлан, Челек, Чигас, Чурба…
   Важко не погодитися з відомим істориком Наталею  Яковенко про те, що «політичні зміни кінця ХV – першої половини ХVІ ст…. остаточно прибивають степових добичників  до руського берега». « Як і татари, козаки почали іменувати свої  становиська кошами, тимчасові житла куренями, колчани зі стрілами сагайдаками, гирла річок, у яких промишляли, сагами, – далі зазначає вона. – Руський меч був замінений на криву татарську шаблю, руські гуслі – на кобзу, порти – на шаровари, довге слов’янське волосся  – на оселедець. Своїх молодих  слуг вони стали називати вже не отроками, а джурами, свої гурти не дружинами, а ватагами; до військової атрибутики ввійшли тюркські поняття осавул, булава, бунчук, барабан, сурма, табір, майдан тощо».
Зазначимо, що  татарами в історичній літературі  називають кочівників, хоча їхній  етнічний склад  часто-густо  дуже різний. Половці-мамаївці з Сіверщини, безперечно,  зробили свій помітний вклад у становлення  українського козацтва. Їхні бойові навички, звиклість до виснажливих переходів, невибагливість до їжі, одягу були дуже повчальними для  аборигенів, з якими вони поріднилися. За один-два століття і прибульці  прийняли віру землі, де  прижилися, і освоїли  її мову. Вони стали українцями у горнилі боїв із загарбниками-ординцями.

    … Про що співає козак Мамай на бандурі?

            “Не завидую нікому – ні панам, ані царю.
             Богу своєму святому я за все благодарю!
             Хотя титлом і не славен, та жизнь весело веду,
             У ділах своїх ісправен, я вовік не пропаду.”
.....– такий  підпис має одна  з народних картин-«мамаївок».
Категорія: Мои статьи | Додав: mamayfest (13.07.2009)
Переглядів: 2404 | Теги: Мамай-Фест, Козак Мамай | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання