МЕНЮ САЙТУ
САЙТИ ДРУЗІВ
Статистика
Форма входу
Головна » Статті » Мои статьи

Козак Мамай -(Байка)

     Гожої днини повертались люди з базару. Радісні, веселі, добрим торгом задоволені.
Ненароком на пагорбку зауважили одиноку постать. Чоловік як чоловік, сидить собі під липою та й перебирає струнами кобзи.
     Підходять люди ближче і бачать перед собою козака — гарного, чорновусого, одягненого в золотом шитий жупан, а на боці шабля в піхвах, оздоблених дорогими каменями. З другого боку — пістоль з рукояткою різьбленою. Козак у роті люльку тримає, дмухає, пальцями струни кобзи перебирає і пісню починає:

            Летів орел через море
            Та й вітра питає:
            -Ти, вітре буйнесенький,
            Ти далеко літаєш,
            Чи не бачив, вітре,
            Козацької слави?


     Люди мимоволі зупинились і стали слухати, а коли він закінчив, запитали:
     — Звідки, козаче-парубче, будеш, такий гарний, з такою справною зброєю?
     Встав козак, вклонився перехожим і знову присів навпочіпки, запрошуючи до обіду.
     — Чим обідати, коли в тебе на траві розстелена одна голісінька хустка, а поблизу ні коня з тобою, ні мішка з добром? Чи ти, може, пішки подорожуєш? Хоча по твоїх чоботях не видно, щоб ти ними багато ходив? — говорили йому.
     — Для добрих людей у мене завжди припаси є, — мовив козак і попросив усіх покласти — хто капелюха, а хто шапку — на хустку. А жінці, що була серед них, запропонував торкнутися хустки двома долонями.
     — А тепер всі разом скажіть: «Хай щастить козакові Мамаю як у бою, так і в житті!»
     Як тільки сказали, так у жінки на долонях з'явився калач, а у інших під шапками, коли вони їх підняли, — різні наїдки: огірки і помідори, ковбаси і яйця, а у одного навіть квас та чверть із медухою.
     — Оце так козак, — загомоніли люди. — Невже ти той Мамай, що у турків з-під носа галери викрав, людей з неволі визволив і всякому бідному чоловікові помагаєш?
     — Так, — сказав, споглядаючи їх лукавими очима. — Одне диво я вам показав, то розповім і про інші дива. Оповім про козацькі морські походи, у яких я був, про те, як Царгород штурмом брали, Кафу хитрістю козацькою взяли. Як визволяли з турецького ярма українців-невільників, в чому мені помагали моя люлька і кобза.
     І він пихнув люлькою, загомоніли струни — і полилась козацька пісня:

        Ой ти, голубоньку сивенький,
        Ти високо літаєш, ти далеко буваєш.
        Полети в городи християнські, до отця мойого, до матусі.
        Сядь-пади, на подвір'ї отцовськім жалібненько загуди,
        Про мої пригоди козацькі припом'яни!


     — А що, шаблею і пістолем козак Мамай не користується, тільки люлька і кобза в бою помагає? — запитала жінка, котра до того тихо сиділа між чоловіками.
     — Шабля у мене є, і, як бачите, не проста, позолочена, надійний мій товариш, ні разу мене не зрадила, сама рубає часом.
     — Як це так? — здивувався чолов'яга у брилі. — Сама рубає? Ану покажи.
     — Не зможу. Вона рубає тільки в бою і тільки тоді, коли хтось надумається напасти на мене нечесно, ззаду, зі спини, — пояснив козак.
     — Дійсно, добра шабля, треба її шанувати і берегти. Вип'ємо за неї.
     Випили і чекали продовження розповіді Мамая. Знову козак провів рукою по струнах, заспівав:

        На Чорному морі, на білому камені
        Ясненький сокіл жалібно квилить-пропливає,
        Смутно себе має, на Чорне море спильна поглядає,
        Щось на Чорному морі недобре ся починає...


     Та раптом замовк і почав розповідь:
     — Коли Сагайдачний гукнув на всю Україну збирати козаків, почали з усіх сторін сходитись, хто в чім, хто з якою зброєю. А хто не мав її, мусив собі її в бою добути. Зібралися на Січ, нарубали верби і липи, натесали дошок і почали з них робити легкі й швидкохідні чайки. А борти човна обв'язали снопами з очерету, щоб не тонули, додали два керма. І за два-три тижні чайка готова.
     Наробили їх із сотню. Завантажили провіантом (бочки з сухарями, салом) і поставили на кожну чайку кілька легких козацьких гармат. Натягнули вітрила і попливли по Дніпру вниз.
А в гирлі Дніпра турки не пускають чайок далі. Про це козаки завчасно знали. Отож, діждавши ночі, очеретами перейшли гирло і опинились у відкритому морі.
     Пливуть швидко, море привітне, ласкаве. Через два дні прибились до турецького берега біля Царгорода. Турки, побачивши козаків-запорожців, перелякались, почали стріляти з усіх гармат. Та козаки — сміливі люди, б'ються відважно. Одні стріляють, інші набивають рушниці, а треті вже лізуть на стіну.
     Б'ються, б'ються, але турків на стіні зібралось аж надто багато. Бачу, треба чимось допомогти товариству. Кажу тоді, щоб збирали по всій окрузі ланяки і одночасно запалили їх біля стіни. Задиміли вони так, що турки не витримали, почали затуляти носи руками і кидати зброю, а потім взагалі повтікали зі стіни. От так ми взяли місто, набрали добра, визволили невільників. Сіли в чайки і подались Чорним морем до себе додому.
     Велику здобич мали. Арабські червінці, килими, сувої шовку. Пливемо собі назад, аж бачимо: турки починають нас доганяти на галерах. От тоді ми й пошкодували, що не встигли попалити їхні кораблі.
     Вони вже близько, починають із гармат стріляти. Тоді скомандував Сагайдачний порозпорошитись усім чайкам по морю. І попливли хто куди. А турецькі галери не знали, за ким гнатися, в кого стріляти. Так вони й повернули ні з чим до свого Царгорода, а ми, цілісінькі, з добром і невільниками, до себе на Січ прибули.
     — Говори ще, — як малі діти, просили люди козака Мамая розповідати про козацькі пригоди і про самого себе. І він продовжував:
     — Пливли ми якось невеликим загоном по морю. Сподівалися перехопити якусь турецьку галеру. Самі знаєте, скільки вони зла наробили на нашій землі.
     Наші човни піднімаються над водою тільки на дві з половиною стопи, тому, ніж хтось їх побачить, ми вже давно роздивимось навкруги. Так і на цей раз. Бачимо: далеко височіє щогла. Схоже, турки пливуть. Починаєм розходитись, спускаємо щогли і тримаємось так, щоб не упустити корабля з виду. А опівночі почали гребти до корабля. Половина готується до бою, а друга керує човнами, пристає до корабля. І всі разом беремо його штурмом. Отак ми і захопили корабель, а на ньому знайшли скриню з добром, де була і ця люлька. Мені вона дарована кошовим за відвагу в бою. Люлька не проста: вона не горить, коли її закурює недобра і брехлива людина.
     — Оце так люлька! — загомоніли чоловіки і один перед одним почали просити у козака дати закурити. — Зараз взнаємо, хто між нами недобра людина.
     — Ні, не можу дати. Я її даю закурити тільки чужому, причому на козацьких переговорах. Хто недобрий закурить, той засинає. Таким чином ми роззброїли варту, коли у городі Кафі визволяли невільників. Про це я вам розкажу іншим разом.
     — Ой лишенько, — злякано вигукнула жінка, — вже й вечір впав, стало темніти...
     — Не переживай, молодице, — запевнив її козак Мамай, — дам тобі свого коня, котрий довезе тебе до самого твого дому. Він дорогу завжди знайде, дай тільки понюхати йому щось домашнє, як собаці. Так якось я цілу ніч їхав до одного села, спав на коні сидячи, а він завіз, не заблукав по дорозі.
     — Мати таку шаблюку, що без руки рубає, таку люльку, яка ворогів присипляє, та ще й коня, що сам дорогу знає, — то можна й воювати, — сказали чоловіки.
     — Так воно так, але спочатку треба було їх у бою здобути, а це не просто.
     Козак свиснув. З'явився нізвідки його вороний кінь. Мамай щось шепнув йому на вухо, дав щось понюхати, посадив жінку в сідло, погладив коня по шиї і відправив жінку додому. Попрощався з усіма людьми. Так і розійшлися, сподіваючись на другу зустріч із Мамаєм.

Категорія: Мои статьи | Додав: mamayfest (16.03.2009)
Переглядів: 2336 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання